У футзалі є безліч тактик та хитрощів, але сьогодні ми зосередимося на наших топ-5, які є простими, але ефективними прийомами у футзалі.
Прийом 1 - "Стовп"
Застосування: атака.
Багато футзальних команд, зокрема збірна Росії, використовують тактику "стовпа". Тут гравець, який вміє добре прикривати м'яч корпусом, займає позицію поблизу штрафного майданчика суперника, очікуючи передачі. Отримавши м'яч, він прикриває його корпусом, маючи два варіанти: а) передати м’яч партнеру для удару або б) розвернутися та пробити самостійно. Це ускладнює передбачення подальших дій гравця "стовпа", особливо якщо він володіє обома ногами й може рухатися як вліво, так і вправо.
Нерідко для захисту від "стовпа" потрібні два захисники: один страхує лівий напрямок, інший – правий. При цьому найдальшого гравця, як правило, залишають без опіки, вважаючи його менш небезпечним. Ефективність тактики "стовпа" полягає у її непередбачуваності, простоті та швидкості виконання.
Прийом 2 - "Блок"
Застосування: універсальне.
Блок є поширеним прийомом у футзалі, який використовують як у грі, так і при стандартних положеннях. Зазвичай за допомогою блоку гравця виводять на ударну позицію. Наприклад, атакувальний гравець зміщується з лівого флангу в центр для удару, тоді як його партнер блокує захисника. Під час стандартних ситуацій (штрафних, кутових і навіть аутів) блок також може бути дуже ефективним.
Прийом 3 - "П'ятий польовий гравець"
Застосування: здебільшого у кінцівках матчів при спробі відігратися.
П’ятого польового гравця зазвичай використовують наприкінці матчу, коли команда поступається в рахунку. Іноді інша команда також переходить на гру в п'ять польових, щоб знизити тиск на свої ворота, заспокоїти гру та відтиснути суперника, виграючи при цьому час. Суть цього прийому проста – створити чисельну перевагу. У цьому форматі воротар (п'ятий польовий гравець) зазвичай займає позицію ближче до воріт суперника.
Прийом 4 - "Подвійна стінка"
Застосування: при виконанні штрафного удару суперником.
У футзалі не дуже ефективно ставити в стінку кількох гравців через невеликі розміри майданчика, оскільки це може дати супернику чисельну перевагу. На допомогу приходить подвійна стінка. Спочатку воротар ставить у стінку двох захисників, але один з них згодом починає відходити назад паралельно до своїх воріт. Таким чином, площа стінки залишається такою ж, але при передачі під час виконання штрафного цей гравець може заблокувати опонента ближче до стійки воріт.
Прийом 5 - "Швидка перевага"
Застосування: під пресингом суперника на своїй половині майданчика.
Ця тактика дозволяє вирішити дві задачі – вийти з-під пресингу на своїй половині та перейти в атаку з чисельною перевагою. Як відомо, у футзалі немає обмежень на заміни, які відбуваються у спеціально відведеній зоні завдовжки 5 метрів. Суть прийому в тому, що один гравець може залишити майданчик з одного боку зони замін, а його партнер – вийти на майданчик з іншого боку, таким чином відсікаючи суперника.
Цей прийом зручно виконувати, коли м'яч у руках воротаря, а захисники перебувають під щільною опікою, оскільки воротарю легше точно вкинути м'яч. Деякі команди вміло застосовують цей прийом навіть під час гри.
Успіхів на майданчику!
StreetArena – Гра почалась! Вперед!
Волейбол виділяється як унікальний вид спорту, перш за все тому, що гравці повинні відбивати м’яч, на відміну від інших основних американських видів спорту, де гравці можуть тримати або зупиняти м’яч під час гри. Наприклад, у американському футболі, якщо гравець упустить м’яч, інші гравці кидаються по полю, намагаючись його схопити. У баскетболі, коли гравець не впевнений або гра не складається, він може просто потримати м’яч і зібратися з думками перед тим, як передати його. Уявіть собі, якби нападаючий у волейболі, зіткнувшись із масивним блоком, міг сказати: «Це занадто велике!» і передати м’яч назад своїй команді, щоб спробувати знову стільки разів, скільки потрібно. Але у волейболі гравці повинні «покращити м'яч», роблячи наступну гру кращою за попередню, без скарг. На третій удар, незалежно від обставин, м'яч повинен перелетіти через сітку і приземлитися на майданчику суперника. Тут немає можливості для другої спроби.
Майже всі інші види спорту, в яких присутній відскок, надають гравцям інструменти для кращого контролю м'яча. Наприклад, у моєї мами нова тенісна ракетка з набагато більшою головкою, ніж попередня, і тепер вона грає краще. Але у волейболі не можна купити кращі руки для прийому чи покращені руки для передачі. Хочете краще блокувати? На жаль, не можна купити «подовжені» руки для цього. Єдиний спосіб покращити свої навички — це присвятити час грі та здобути досвід через повторення.
Ще один унікальний аспект волейболу полягає в тому, що на нижчих рівнях менш досвідчені команди часто перемагають! Так, на цьому етапі найслабша команда може виграти. Хоча новачки повинні зосередитися на трьох дотиках на стороні під час розвитку, команди, які просто намагаються швидко повернути м'яч через сітку, можуть вигравати за очками. Тому терпіння є ключовим.
Волейбольний майданчик є найбільшим у світі, коли м'яч у грі. Після подачі межі майданчика значно розширюються за лінії поля, обмежуючись лише стінами або іншими перешкодами. Більшість видів спорту обмежують гравців певними зонами, але волейболісти повинні наздоганяти м'яч, долаючи значні відстані, щоб підтримати гру, при цьому адаптуючись до таких змінних умов, як низькі стелі або яскраве освітлення. Волейболісти часто знаходять загублені волани для бадмінтону або повітряні кульки на стелі спортзалу.
Одним з ключових елементів гри є сітка, яку гравці ніколи не можуть торкатися, коли м'яч у грі. І щоб це контролювати, не один, а два судді пильно стежать за сіткою, стежачи за кожним рухом. На цьому відносно маленькому майданчику волейбол також має високу щільність гравців, що робить його одним із найщільніших командних видів спорту. З 12 гравцями, скупченими на 162 квадратних метрах, стає досить тісно. Вам доведеться ладити з товаришами по команді. Уявіть, якби у волейболі були фоли: після сильного блоку розчарований гравець міг би вдарити блокувальника, що призвело б до штрафу. На щастя, це не частина гри.
Волейбол можна грати практично на будь-якій поверхні: на піску, траві, асфальті, дереві та навіть у багнюці чи на снігу. Однак, незалежно від поверхні, м'яч ніколи не може торкатися землі, що є дозволеним у більшості інших видів спорту. Щоб отримати кумедний погляд на це, спробуйте подивитися гру догори ногами; ви побачите, як м'яч постійно бореться з гравітацією, поспішаючи до землі.
Діапазон дотиків гравця до м'яча коливається від дотику біля землі до найвищої точки стрибка. Траєкторія м'яча може підійматися так високо, як дозволяє ігрова зона, і гравці повинні бути готові в одному моменті врятувати м'яч біля підлоги, а в наступному моменті стрибнути якомога вище. Швидкість м'яча також дуже різниться, від дуже повільної до понад 100 кілометрів на годину на міжнародному рівні. Незважаючи на ці виклики, волейболісти зазвичай носять мінімальне захисне спорядження, часто лише наколінники. І якщо бути чесними, як часто ці наколінники насправді отримують удари?
Унікальною вимогою до волейболу є необхідність двох послідовних максимальних зусиль для того, щоб бути хорошим нападаючим. Гравці повинні стрибати якомога вище і, перебуваючи в повітрі, вдарити м'яч якомога сильніше. Уявіть собі, що професійний гравець у бейсбол або софтбол повинен стрибати, перш ніж замахнутися на м’яч. Це саме те, що очікується від кожного третього удару у волейболі.
Прийом подачі — це ще один виклик, порівнянний з бейсболом або софтболом. У бейсболі гравець, який досягає середнього показника .300, вважається успішним. Але у волейболі, якщо гравець не приймає дві третини подач, він не потрапив би до команди. Більше того, гравці не мають розкоші називати м'ячі аутом або страйком. Навіть якщо м’яч зачепив сітку, він все одно у грі, і гравці повинні зробити ідеальний пас на розігруючого.
І новачки, і досвідчені гравці часто повертають м'яч у не найкращій формі, враховуючи обмеження лише трьома контактами. Кожен дотик оцінюється суддями, тому контроль над м'ячем має першочергове значення. Уявіть собі, що баскетболістам довелося б стріляти з будь-якого місця на майданчику після другого пасу — саме цього вимагає волейбол.
Гра також вимагає широкого спектру навичок, незалежно від позиції гравця. Волейболісти обертаються на нові позиції після кожної зміни володіння м’ячем, змушуючи їх адаптуватися та грати з різних місць на майданчику. Уявіть собі, що після тачдауну захисник перемістився б на позицію нападаючого, а в бейсболі пітчер перемістився б на позицію кетчера після ауту. Волейболісти повинні бути універсальними та здатними ефективно грати в будь-якому місці на майданчику.
Незважаючи на постійну активність, гравці отримують мало позитивного зворотного зв’язку. Тільки ейси та вбивства вважаються винагородою. Успіх в обороні, з іншого боку, часто залишається непоміченим. Блокуючі можуть чудово працювати, не торкаючись м'яча, спрямовуючи його до своїх товаришів по команді або змушуючи суперників помилятися. У цьому аспекті тренери відіграють вирішальну роль, надаючи зворотний зв’язок і підтримку.
У волейболі немає обмеження за часом, і не можна виграти лише одним очком — потрібно виграти щонайменше двома. В інших видах спорту тренери можуть випускати менш досвідчених гравців, коли час майже вийшов, і гра фактично виграна. Але у волейболі навіть перевага в 20 очок може зникнути, якщо гравці втратять концентрацію. На останніх Олімпійських іграх одна з 12 найкращих гравчинь США зіграла лише один м'яч за всю змагальну програму, щоб офіційно здобути титул «олімпійки».
У волейболі процес навчання основам ускладнюється ще й ротацією. Менші розміри команд, такі як дво-, три- або чотирьохлюдні команди, зменшують кількість позицій для вивчення та збільшують можливості торкнутися м'яча. Так вчишся — не через спостереження, а через гру. Швидке перемикання між атакою та захистом часто відбувається менш ніж за секунду, іноді кілька разів протягом одного розіграшу.
Нарешті, кожна дія починається з однієї й тієї ж навички: подачі. Незалежно від того, що відбувається під час розіграшу, очко починається з подачі. І на відміну від більшості інших видів спорту, майже кожного разу, коли м'яч у грі, заробляється очко. Але волейбол відрізняється від видів спорту, де одне очко може забезпечити перемогу. У волейболі завжди потрібно виграти щонайменше двома очками.
Складність волейболу робить його унікальним викликом. Новачки швидко розуміють, що м’яч ніколи не потрапляє до них ідеально, навіть під час гри між товаришами по команді. Читання гри та передбачення — це найважливіші навички, важливіші за ті шість основних технік волейболу. Дев'яносто дев'ять відсотків гри витрачається на переміщення в краще місце, а не на торкання м'яча.
Це спорт, який постійно кидає виклик як тілу, так і розуму.